ВЕЛИКОБУРІМСЬКИЙ ПАРК – ПАМ’ЯТКА САДОВО-ПАРКОВОГО МИСТЕЦТВА ЯК СКЛАДОВА ПАРКОБУДІВНИЦТВА В УКРАЇНІ

Анотація

Садово-паркові комплекси ХVІІІ–ХІХ ст. займають важливе місце в історико-культурному надбанні нашого народу. Вони є важливими пам’ятками певної історичної епохи, носіями стильових особливостей національного паркового мистецтва. “Золотимˮ періодом у розвитку садово-паркового мистецтва в Україні було XVIII ст. У цей час та на початку ХІХ ст. будівництво садів і парків біля палаців, у міських і заміських дворянських маєтках набуло найбільшого розмаху.
Саме в цей період розпочинається історія Великобурімської садиби, яка на багато років стала рідною домівкою для декількох поколінь її власників. Вона, як і багато садиб того часу, стала своєрідним господарсько-економічним, архітектурно-парковим та культурним комплексом. Розбудова цього родового дворянського маєтку була типовою для такого типу володінь. Протягом десятків років він розвивався від феодального господарства до сільськогосподарської “економіїˮ. Кілька поколінь господарів – представників знатного роду Кантакузіних-Сперанських розбудовували маєток, перетворювали його у затишне родинне гніздо. Одним з основних джерел вивчення палацово-паркового комплексу у Великій Бурімці є мемуари Михайла Сперанського “Сага о Кантакузиных-Сперанскихˮ.
Ключові слова: садово-паркові комплекси, маєток, дворянські садиби, Великобурімський парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва, книга М. Сперанського “Сага о Кантакузиных-Сперанскихˮ